БРАНЕЦЬ, НЦЯ,
Бранець, нця, м.
1) Плѣнникъ, военноплѣнный.
2) Рекрутъ. Желех. Бранець на стойці. Федьк. ІІІ. 45.
3) Нанятый человѣкъ для выдергиванія конопли; чаще во мн. ч. бранці. Волч. у.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 92.
Смотреть больше слов в «Грінченку. Словарі української мови»
БРАНКА, КИ, →← БРАНДУШКИ, ШОК